«Не привчай до рук, а то так і будеш тягати його на собі постійно»

Таку фразу чує, ймовірно, кожна мама у перший тиждень після народження маляти.

⠀⠀

Ця проблема має кілька аспектів:

• психологічний

• біологічний

⠀

1. Про психологічний аспект ви всі, напевно, чули. Та дитина, якій мама приділяє достатню кількість уваги на певному етапі, може, наситившись цією увагою та любов'ю, розвиватися адекватно далі. І ця мамина увага і мамина любов є основою гармонійного подальшого розвитку. Якщо ж цієї уваги було мало, то замість розвитку дитина намагається її отримати усілякими способами.

⠀

1.  Біологічна основа того, що немовля хоче і повинно якийсь час перебувати на ручках у мами, полягає у фізіології. Маля 9 місяців було у тісноті, чуло звук маминого серця, і дуже непросто раптом залишитися в порожньому ліжку. Відповідно, потреба в тому, щоб знову опинитися на ручках у мами з рідним запахом і серцебиттям, максимально висока в перші місяці життя і послаблюється зі зростанням дитини.

⠀

1. Немовляті потрібен «головний дорослий» і з біологічної точки зору, і з точки зору психологічної, який закриває всі його потреби. Чи то потреба бути сухим, чи потреба у безпеці, чи потреба у харчуванні – всі ці потреби повинні бути задоволені. 

І лише перебуваючи у дуже тісному контакті, мама може навчитися відрізняти ці потреби одну від одної та допомогти немовляті їх задовольнити. Не відмовляйте своїм малюкам бути на ручках у свого головного дорослого. 

⠀

Адаптація до життя «без ручок і мами» легше проходить у тих, в кого перший рік життя був у постійному тактильному та емоційному контакті.